м.Тернопіль, просп. Степана Бандери 31
Лікування парадонтиту

Виконання перших трьох пунктів плану лікування не відрізняється від такого при катаральному гінгівіті. При видаленні зубних відкладень зубний камінь необхідно видаляти на всіх доступних поверхнях зуба, розташованих не тільки над рівнем ясен (безпосередньо в порожнині рота), а й у просвіті пародонтальної кишені, наскільки дозволяють клінічна ситуація і відчуття пацієнта. Окремі особливості місцевого і загального медикаментозного лікування обумовлені стадією перебігу хвороби.

У стадії загострення потрібна інтенсивна протизапальна та антимікробна лікарська терапія. Вибір застосування антибактеріальних засобів докладно описаний в наступному розділі.

У стадії хронічного перебігу (поза загостренням) системне застосування антибіотиків (одноразово за 1 год до процедури) виправдано лише при видаленні зубного каменю і при проведенні хірургічного лікування (премедикація та післяопераційний період). Інша системна антибактеріальна терапія не тільки мало корисна, а й призводить до появи резистентних до антибактеріальних засобів штамів пародонтопатогенних бактерій, що знижує ефективність лікування. У стадії хронічного перебігу пародонтиту необхідно, перш за все, готувати хворого до хірургічного лікування, усуваючи всі локальні фактори запалення (зубний камінь, погана гігієна рота і ін.)

Особливістю місцевої медикаментозної протизапальної терапії є розуміння лікарем того, що аплікації препаратів на ясна при наявності кишені неефективні. Необхідна лікарська терапія в просвіті пародонтальної кишені (видалення каменю, промивання кишень антисептиком, внесення препаратів в кишеню). З іншого боку, надмірне захоплення лікаря цими процедурами створює у хворого враження їх самодостатності, пацієнт бачить успіх свого одужання не в гігієні рота, а в кількості і різноманітності засобів, що застосовуються лікарем при місцевому лікуванні. Така ситуація складається в трьох випадках:

  1. брак знань лікаря про патогенез пародонтиту,
  2. відсутність у лікаря хірургічного досвіду;
  3. низька мотивація пацієнта, викликана двома першими причинами.

На етапі хірургічного лікування необхідно дотримуватися вимог з підготовки хворого, дотримуватися показання до лікування, якісно виконувати кожну операцію і забезпечувати належний післяопераційний догляд.

У стадії ремісії пародонтиту на етапі динамічного спостереження та відновного лікування необхідно забезпечити відновлення повноцінної функції жування та усунення травматичних чинників. Це досягається виготовленням постійних шинуючих конструкцій, а при необхідності – ортодонтичним лікуванням. Послідовність дій лікаря в період ремісії хвороби докладно розглянута у відповідній главі, але окремо слід нагадати, що наявність супутньої патології органів і систем організму вимагає підвищеної уваги до них з боку стоматолога. У цей період лікування пародонтиту недостатньо втручань, обмежених порожниною рота, необхідно послідовне лікування у фахівців в зв’язку з хворобами, які ускладнюють перебіг пародонтиту.

Прогноз захворювання сприятливий при легкому та середньому ступеню деструктивних змін. При важкому пародонтиті ймовірність тривалого збереження зубів значно нижче, але послідовне комплексне лікування здатне значно продовжити період, протягом якого хворий може користуватися власними зубами. Можливо це тільки за умови стримування запальних проявів, підтримці здоров’я організму і ефективного ортопедичного лікування.